Окремі штрихи біографіїї

Я дуже часто, аж забагато, повідомляв про своє життя, вже навіть на Фейсбуці. Два роки тому - у величезній публікації "Я і Київський Ізотоп". Повторюватися особливого сенсу немає, але дещо, про що я говорив дуже рідко (або не говорив взагалі), вкажу зараз.

Найкоротший варіант мого самопредставлення виставлений на стартовій, реєстраційній сторінці ФБ і виглядає (якщо хтось туди ніколи не заглядав), за формою анкет радянських часів, так:

Народився, вишколився, проХІІТився, відслужив, відробив. Вийшов. Не входив. Був. Не маю. Цікавлюсь

Мабуть, таки занадто лаконічно. Спробую дещо розкрити цю "анкету".

Але одна деталь сталася зі мною ще до мого народження - моє зачаття. Воно відбулося у відомому тепер мало не на весь світ маленькому містечку Часовому Ярі, зовсім поруч з Бахмутом (тоді - Артемівськом).

Народився - в селі Учтивиця, яке помилково, з чиєгось рукописного запису, стало Устивицею (слово без будь-якого змісту).
Через відсутність у ньому в 1948 році будь-якої медичної служби, мене, новонародженого приписали до селища Гоголеве, на Миргородщині, найближчого населеного пункту, в якому був фельдшерсько-акушерський пункт.
Дошкільні роки були надзвичайно насиченими, у постійних переїздах між Миргородом, Харковим і Запоріжжям, але про все не розкажеш.

"Вишколився", почергово, у Дібрівському кінному заводі, на Миргородщині, колишній вотчині одного з дядьків царя миколи ІІ, а потім, неподалік, - у Ромодані (селищі з великою залізничною станцією).
Школу закінчив з золотою медаллю. Через це поважаю усіх таких, бо знаю, що їх, ці медалі, просто так, ні за що, не роздають.

"ПроХІІТився" - з цим все зрозуміло. Хоча вступні іспити теж заслуговують на окрему розповідь, але не цього разу (в 1966 було одночасно 2 випуски, після 10 і після 11 класів, що підняло конкурс у вузи вдвічі).
Навчаючись, був іменним стипендіатом (калінінським; таких, разом зі мною, було двоє на весь Харків). Диплом отримав з відзнакою, і був направлений на роботу в Київ, як випускник з навищим випускним балом (за 5 років навчання він склав 4,98, через єдину поточну "четвірку" на 4-му курсі).

Тільки влаштувався на роботу, як майже одразу потрапив у армію.
"Відслужив" один рік, рядовим, на приполярному уралі. Зима 1971/72 там була винятково холодною, з температурами, нижчими за мінус 50 градусів Цельсія. (Іноді саме це й рятувало, чому - розповім іншим разом, якщо будуть питання).

Повернувся на попереднє місце роботи, і за 5 років пройшов по шпалах усю тодішню Південно-Західну залізницю. І не один раз (теж матеріал для окремої розповіді).

Перейшов у нікому тоді не відомий "Ізотоп", де досить швидко перекваліфікувався на фізика-ядерника.
10 років працював на заміській базі підприємства, в Бориспільському районі (з них більше шести - прямо в складі радіоактивниих ізотопів), був "ліквідатором-чорнобильцем". Потім ще 21 рік відпрацював ("відробив") на тому ж підприємстві, на різних адміністративних посадах, вже в управлінні. Допрацювався до посади заступника директора підприємства.

"Вийшов" (таки вийшов!) на пенсію за три місяці до 60. З кількох причин, одна з яких - щоб не займатися самовисуванням на урядову нагороду, саме до цієї дати. (Через шкідливі умови праці на базі мав право виходу на пенсію ще на кілька років раніше).

"Не входив" означає до рядів членів (капеерес чи просто). :)

"Був" - означає за кордоном. І у відрядженнях, і як турист. Усього - близько 30-40 разів.

"Не маю" - родичів за кордоном. (Хоча дочка тимчасово евакуйовалась в Австрію, у Відень).

"Цікавлюсь" - спортом, музикою, спеціальною літературою, досягненнями НТП, гаджетами, організованим відпочинком. І красивими жінками, звісно. )))

Оце й уся розшифровка.

* * * * * * *

Кілька слів про мою етнічну складову (раптом, і це комусь цікаве).

Усі предки діда по батьківській лінії - козаки з Полтавщини. Але його дружина (тобто, моя бабуся) - наполовину росіянка (по своєму батькові) і наполовину полька (хоча не менше 5 поколінь її польських предків жили вже на Полтавщині. Однак, "шляхта" :) ).

Усі предки матері, по усіх лініях, - запорізькі козаки, вглиб віків.

Ото ж, українець я лише на 3/4. На 1/8 поляк, а ще на 1/8 (де найближчий стовп сорому?) - "великоросс" :). Щоправда, дуже довго цього й не знав.

* * * * * * *

Майже все інше я вже описував. Особливо, те, що стосується періоду роботи в "Ізотопі".

Не писав раніше про те, про що не можна або не варто було писати.

Як я сам, особисто, зламав зуби Держстандарту України в питанні метрологічної атестації нашої продукції.

Як вирішив питання міжнародних передач РР як товарів подвійного призначення, в Державній службі експортного контролю України.

Як особисто добився двомільйонного (у євро) контракту з німецьким GRS, який згодом, вже після мого звільнення, переріс у шестимільйонний (і за який я так і не отримав жодної копійки).

Як особисто добився від спеціалізованої урядової організації США фінансування, а потім провів закупку (в Італії), проектування і обладнання спеціального автомобіля для перевезень іонізуючих джерел випромінювання високої активності (з запланованих для Ізотопу 3-5 тисяч USD технічної допомоги, контракт вдалося збільшити до розміру 250 тисяч).

* * * * * * *

Додам (бо раніше й про це, здається, не писав), що протягом багатьох років мав непогану ділову репутацію і був буквально "на розхват".
Мене запрошували на роботу на такі високі і відповідальні посади:

заступником головного інженера Чорнобильської АЕС (вже після аварії на ній);

керівником німецького офісу підприємства "УкрАтомПрилад" (у Мюнхені);

керівником європейського департаменту PNNL, USA.

Про всі ці мої варіанти працевлаштування щоразу знало дуже мало людей, лише по кілька осіб у кожному випадку.
Проте я постійно залишався вірним своєму підприємству.
А дарма, як виявилося пізніше...

Відводив душу, працюючи над створенням і постійною підтримкою сайту "Чубинський страус".

Мав також і кілька запрошень (окрім уже згадуваного Єврофоруму ПК Євробачення) і на роботу в українському шоу-бізнесі.

Рідні мене ледь не побили, коли дізналися, що я вчергове відмовився...

* * * * * * *

Перебуваючи на пенсії, почуваюся непогано. На здоров'я гріх жалітися.
Є тільки два "але" - війна і постійний брак часу.

Саме через це не беруся за чергову переробку свого персонального сайту. Хоча й не завадило б виправити окремі думки та викласти все українською мовою.

Але навіть власний, авторський переклад, може не вкластися й у рік роботи. (Я дуже добре уявляю необхідний її об'єм!). А потім же ще й повторне WEB-редактування сторінки треба робити!
А в мене стільки "зайвого" часу вже немає. Та й не було, ніколи.

Його ледь вистачає на мої публікації на Фейсбуці і нове моє хобі, що стало улюбленим, - розробку персоніфікованих вітань (текстів і графічних листівок/колажів) моїх ФБ-друзів, переважно - віртуальних.